Із 20 зацікавлених компаній та 100 приватників після ознайомлення з особливостями організації вермиферм лише 2-3% погодилися їх запустити. Про це розповів Ігор Попко, який займається розведенням черв’яків та виробництвом біогумусу останні 5 років.

За його словами, такий бізнес підходить не всім. Наприклад, виробляти біогумус для зернових культур – дуже дороге задоволення. Адже його потрібно буде внести по 100 т на гектар, аби відновити родючість грунту. Натомість для тепличників — саме те, що треба.

Попко розповідає: щоб впровадити технологію вермикультури на власному виробництві, фермер повинен мати вільне приміщення і відкриті площі, а також постійне надходження сировини (рослинні рештки, відходи харчування тощо). І безпосередньо – мати черв’яків, які це все перетворять в біогумус.

Технологічний процес буде здійснюватися в вермикомпостері. Малим господарства найкраще підійде кубовий вермикомпостер.

«Один такий кожні чотири місяці забезпечуватиме 250 кг біогумусу і 50 сімей хробака на продаж. В місяць він може переробляти 600 кг», — цитує фермера «АгроЮг».

Якщо мова йде про обсяг органічних відходів в господарстві 300-400 т на місяць, тоді використовуються гряди. В цьому випадку облік черв’ячної маси і біогумусу вести складніше.

А для тих компаній, які щомісяця отримують 1000 тонн і більше відходів, за словами експерта, необхідно переходити на поля: робити бурти, купувати ворошувач, подрібнювач, і підключати в роботу бактерії.