На українських вівцях найбільше заробляють китайці та поляки

231

Українські вівчарі не можуть цивілізовано заробляти на своїй продукції. Такої думки Василь Стефурак, фермер з одного з сіл Печеніженської об’єднаної громади, що на Прикарпатті.

Вівчар має 200 голів породистих тварин, часто носить традиційне гуцульське вбрання, хвацько грає на дримбі, пише bukinfo. Та не уявляє Карпат без овець.

Проте Стефурак звертає увагу, що в Україні немає умов для імпорту та і експорту цих тварин.

«Мабуть, усі пам’ятають той гучний скандал, коли 300 дорогих породистих вівців вмирали з голоду в Одеському порту, бо вони начебто могли бути хворими. Тоді загинули близько 60 дорогих тварин, а відповідальності ніхто не поніс», — згадує фермер.

Процедура імпорту, наприклад, барана-плідника нині виглядає так: ви їдете в Австрію, замовляєте там породисту тварину, її одразу ставлять на карантин на місяць, потім виписують документи і везуть замовнику. На нашому кордоні барана ставлять на карантин ще на місць. А це – смерть тварині, бо умови утримання у нас далекі від європейських.

Але якось породисті тварини все ж потрапляють в Україну? У середовищі вівчарів і козівників є таке поняття – «заносний» баран чи цап. В Європі купують маленьку тварину віком два-три тижні і проносять у сумках на кодоні не як сільськогосподарську, а як домашню — пса чи кота. Звичайно, вона не має документів про походження.

Проте імпорт і експорт тварин — не єдина проблема. Інша полягає в тому, що продукція вітчизняного вівчарства нічого не вартує.

«Шерсть ми здаємо по 10-12 грн/кг. Її купують китайці, роблять нитку і продають нам ту ж шерсть, але уже в виробі і в десятки разів дорожче. Шкіру у нас скуповують поляки максимум за 100 грн/кг, виправляють, продають нам по 1000 грн, а ми продаємо її на базарах та по трасах по 1200-1500 грн. На шкіру є попит, але чомусь більше на цьому заробляє Польща, а не Україна», — ділиться Стефурак.

М’ясо вівчарі взагалі законно продати не можуть, бо немає сертифікованої бойні.

«Бойня – це дуже дорого – близько мільйона євро. Тому у нас в супермаркеті  новозеландська баранина продається по акції за 945 грн/кг. А гуцулам за щастя було б продавати за 145 грн», — говорить вівчар.

Є також проблема диких тварин. Вбивати вовків, які інколи завдають великої шкоди, вівчарам не дозволяють. Бо є захист тварин. А електропастухи вже не рятують, бо хижаки вчаться їх обходити.

Також в країні дуже погано працює Центр ідентифікації тварин. Він був створений, щоб спрощувати життя і допомагати, але став настільки зарегульованим, що лише робить перешкоди і вбиває будь-яку ініціативу вівчарів, додає гуцул.

Приєднуйся до нашого Telegram-каналу та читай коротко про найголовніше